хто-небудь знає, що ми тут? - спитав Девi спiтнiлого вiд сну батька, коли той знову збирався спуститися пiд воду.
- Чому ти запитуєш?
- Не знаю. Просто так.
- Нiхто не знає, що ми тут, - сказав Бен. - Ми дiстали в єгиптян дозвiл летiти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетiли так далеко. I не повиннi знати. Це ти запам'ятай.
- А нас можуть знайти?
Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. Дiти завжди бояться, що їх спiймають на гарячому.
- Нi, прикордонники нас не знайдуть. З лiтака вони навряд чи помiтять нашу машину. А суходолом нiхто сюди не добереться, навiть на вiллiсi. - Вiн показав на море. - I звiдти нiхто не прийде: там рифи...
- Невже нiхто-нiхто про нас не знає? - тривожно запитав хлопчик.
- Я ж кажу, що нi! - роздратовано вiдповiв батько. Але раптом зрозумiв, хоч i пiзно, що Девi непокоїть не страх бути пiйманим, вiн просто боїться лишитися сам. - Ти не бiйся, - промовив Бен грубувато, - нiчого з тобою не станеться!
- Зривається вiтер, - сказав Девi, як завжди тихо i надто серйозно.
- Знаю. Я пробуду пiд водою лише пiвгодини. Потiм пiднiмусь, заряджу нову плiвку i опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.
"Треба було йому про це нагадати", - подумав Бен, занурюючись у воду разом iз принадою з конини. Принаду вiн поклав на добре освiтлену коралову гiлку, а камеру встановив на виступi. Потiм вiн мiцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його вiдiрвати.
Закiнчивши цю справу, Бен вiдступив у невелику нiшу на якихось десять футiв вiд принади, щоб захистити себе ззаду. Вiн знав, що акул не доведеться довго чекати.
У срiблястому просторi, там, де корали переходили в пiсок, їх було вже п'ять. Вiн мав рацiю. Акули прийшли зразу ж, почувши запах кровi. Бен завмер, а коли видихав повiтря, то притискував клапан до корала за спиною, щоб пухирцi повiтря, лопаючись, не сполохали акул.
- Пiдходьте! Ближче! - заохочував вiн риб.
Але їх i не треба було запрошувати.
Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кiшка, а за нею двi чи три акули тiєї ж породи, але меншi. Вони не пливли i навiть не ворушили плавниками; вони летiли вперед з великою швидкiстю, наче сiрi ракети. Пiдiйшовши до м'яса, акули трохи звернули вбiк, на ходу вiдриваючи шматки.
Вiн зняв на плiвку все: наближення акул до цiлi, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них болiли зуби, пожадливий пакосний укус найогидливiше видовисько, яке йому доводилось бачити в життi.
- Ах ви гади! - сказав вiн, не розкриваючи губiв.
Останнiй дюйм
·
Джеймс ОлдриджОстаннiй дюйм
Джеймс Олдриджva boshqalar