Доміно. Лобо. Снап

 Доміно. Лобо. Снап

Toʻliq oʻqish va tinglash
Bepul parcha
O‘qish
Ернест Томпсон Сетон — канадський письменник, художник-анімаліст, один з ідеологів і натхненників скаутського руху. Творець навчально-виховної програми «Життя в природі по-індіанськи». Саме завдяки Сетону-Томпсону американський скаутський рух зазнав значного впливу культури американських індіанців.Його книги про тварин, такі як «Тварини-герої», «Життя гнаних», «Біографія Гризлі», «Мустанг-іноходець», а також книги про людей, які живуть серед природи, про мисливців, дітей, котрі вивчають рідну природу («Рольф в лісах», «Маленькі дикуни»), мали небувалий успіх у юних та дорослих читачів.

Oʻxshash kitoblar

Kitobning boshqa versiyalari1

Доміно. Лобо. Снап
Доміно. Лобо. Снап
·
Ернест Сетон-Томпсон
Oʻqib boʻldingizmi? Fikringiz qanday?

Taassurotlar1

Оксана
Оксанаtaassurotlarni ulashish3 oy oldin
👎Tavsiya etmayman
💩Uh
🙈Hech bir narsa tushunarli emas
На непонятном языке не советую
Fikr bildirish
👎Tavsiya etmayman
🙈Hech bir narsa tushunarli emas
Fikr bildirish

Iqtiboslar3

воно кинуло крило, але зразу ж учепилося в материного хвоста і смикало його доти, поки вона раптовим стрибком не вирвала свого
Fikr bildirish
исенята перелякалися, але знайомий виг
Fikr bildirish
Сонце сховалося за Голдерськими горами і м’які сутінки, що так до вподоби всім тваринам, розлилися понад морем пагорбів і рівнин. Захід сонця палав, а маленькі видолинки були виповнені лагідним сяйвом, позбавленим тіней. Високо на пагорбі, неподалік від річки Шобан, зеленів сосновий лісок. Гарно й спокійно тут було в надвечір’ї. Посеред цього лісу на галявинці мешкала сім’я лисиць. Вхід до нори був прихований на узліссі. У цей час все сімейство вийшло на повітря погратися й насолоджувалося вечірньою прохолодою. Мати спостерігала за дитячими іграми. Вона найстараннішим чином підтримувала загальні веселощі. Пухнасті малюки гралися з безтурботністю істот, які щойно почали жити, для котрих вищою силою є мати, і вся ця сила до їхніх послуг, а отже, весь світ для них — друг. Вони гралися й боролися з бурхливими веселощами, ганялися одне за одним, за мухами й жучками, сміливо принюхувалися до товстих джмелів і шалено гасали, намагаючись упіймати кінчик материного хвоста або відібрати одне в одного якийсь старий, давно вже кинутий недоїдок. Вони гралися заради гри й раді були будь-якому приводу, щоб вчинити нову біганину. Цього вечора іграшкою лисенят було висохле качине крило. Десятки разів воно переходило від одного до іншого. Аж ось його нарешті вхопило найпрудкіше лисеня, з чорною смужкою поперек мордочки. Не поступаючись нікому, воно стало гасати по колу зі своєю здобиччю, поки решті не набридла марна погоня і гра. Тоді воно кинуло крило, але зразу ж учепилося в материного хвоста і смикало його доти, поки вона раптовим стрибком не вирвала свого хвоста й не перекинула на спинку маленького розбишаку. Під час цього гармидеру на галявинці з’явився старий лис. Мати здригнулася, коли побачила його, лисенята перелякалися, але знайомий вигляд зразу ж заспокоїв усіх: це був батько. Він ніс їжу, і тому всі жадібно повернули в його бік очі й носи. Батько поклав на землю свою здобич — щойно задушену хохулю, — й мати побігла по неї. Мисливці розповідають, що лисиця ніколи не приносить здобич до самої нори, якщо лисенята не вдома. А у мисливських розповідях інколи трапляється й правда.
Fikr bildirish