Onlayn kitobni bepul oʻqing: ta muallif  «Книга Лева». Вибране

Богдан-Ігор Антонич

Умерлих квітів царство — спить пустиня

в піску сорочці золото-червоній.

Малюк осот — рослинне чортовиння,

екстазу сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,

жорсткий бур’ян нараз кущем горючим.

Немов кущі розхилені рукою,

розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність — небо опалеве

і шум червоних полум’я потоків.

З-за гір століть веде сузір’я Лева,

цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,

його вінчають лаври бурі, сині,

і грім, мов підпис золотий у книзі,

триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі Левів,

написаний вітрами з-під Синаю,

з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий

вінками божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!

Без тебе я порожній посуд форми.

Ввесь день над віщим джерелом на варті,

а ніч — мов біблія червона й чорна.

Мистецтво — що ж?

Це надаремне

в дно дня, дно дна сягати словом,

в ядро ціляти світла темне.

Ні, не чорнила — треба крові!

Хай ваші терези розумні

відважать форму, зміст, прикраси,

достоту зміряють безумне

і скажуть: небагато важить.

Хай!

Але в те сутнє, в дно дна срібне

не сягнуть мірою ні разу

і сятимуть, мов царство мідне,

ці строфи щільні і доцільні,

ці строфи — формули екстази.