ого не зроблять ті кошмари,
Де сипле ранок янтарі
При королівському дворі?
Проснувсь Іван… Навколо тьма.
Корона де? Нема корони…
ЗОСЯ
Що ж, ходім.
Спокійно серце в нього стука,
І на обличчі молодім
Іван хова холодну скуку.
В його очах — осінній став.
Він не знайшов, чого чекав.
I
І од зорі і до зорі
При королівському дворі
Танки й музики без перерви…
Там очі хвилюють нерви…
І під крилами віт густих
У тьмі алей цілунки й сміх.
Там у далекім зор огні
Все ходять лицарі ясні,
Мов рух меча, метке їх слово.
І паж між ними чорнобровий,
Мов тінь, легким блукає кроком,
Такий стрункий і одинокий.
В його очах туман, вогонь…
Хто він такий, як звать його?